A A A K K K
для людей з обмеженими можливостями
Сутисківська громада
Вінницька область, Тиврівський район

Коротка історична довідка

На сьогодні Сутиски – селище міського типу (з 1972 року), розташоване на лівому та правому берегах річки Південний Буг в лісостеповій смузі правобережної України за 8 км від районного центру Тиврів, 10 км від залізничної станції Гнівань, 25 км від обласного центу Вінниця. Площа населеного пункту 4093,7 га., населення 6400 чол., жилих дворів – 2677. Населений пункт має розвинену соціальну інфраструктуру (селищна рада, загальноосвітня школа І-ІІІ ст. (440 учнів), ЗОШ-інтернат І-ІІІ ст.(153 учні), Будинок культури, бібліотека,  амбулаторія загальної практики сімейної медицини, дошкільний навчальний заклад, , три православних храми), достатньо розвинутий промисловий комплекс (ТОВ «Валром-Україна», ТОВ «Рітон», ПрАТ «Автоелектроапаратура», ТОВ «Автосвіт ХХІ ст», ТОВ «Термолюкс-К»), сільське господарство (ТОВ «ПоділляЛатІнвест», ТОВ «Субекон», ТОВ «Поділлякорсервіс», ТОВ «Агросервіс»), комунальне підприємство, АЗС, 23 заклади торгівлі, 3 заклади громадського харчування, відділення двох банків, тощо).

Відомо, що територія нашого краю була густо заселена землеробськими племенами, які у І-ІІ ст. до н. е. проживали у басейні річки Південний Буг. За неоліту (нового кам’яного віку) тут знайдено велику кількість кремневих, глиняних, гранітних та кістяних знарядь праці і предметів побуту.

Землю обробляли мотиками з дерев’яною рукояткою. Важливе місце у житті найдавніших жителів також займало полювання, збиральництво і рибальство. У човнах-довбанках, які виготовлялись з верби чи липи, люди гарпунами і сітками вміло ловили рибу. Широкого застосування набуло використання сплетених з тонких  лозин верби кошиків (кошів), якими ловили великих річкових хижаків – сомів та щук. 

Особливо широкого розвитку тут набули племена трипільської культури, характерними ознаками яких був високий рівень землеробства, організації суспільного устрою, значні досягнення в гончарному ремеслі: особливий, характерний лише для них кольоровий орнамент на керамічних виробах, а знайдені біноклевидні бінарні вироби до сьогодні викликають у вчених багато дискусій.

У 7 ст. до н.е. була густо заселена скіфами-орачами. До нашого часу поля Тиврівщини всіяні курганами, насипаними в той час. Ще на початку ХХ ст. відомий дослідник Поділля Сіцінський Е.С. дослідив і описав ряд курганів біля с.Борскова та великий курган між Сутисками і Ворошилівкою. Хоча вони були раніше розграбовані, але знахідки окремих деталей предметів культу свідчив, про високий рівень культури. І тисячоліття було періодом поселення різних племенних груп на території Поділля. У наукових працях Дмитра Дорошенка і Михайла Грушевського ми знаходимо повідомлення про поселення тут слов’янських племен тиверців та уличів, які успішно вели  господарські справи, торгівлю. Просуваючись на Південний Захід, уличі вступали в сутички з тиверцями. Це можливо відбилось на назвах населених пунктів Сутиски і Гнівань, які виникли на початку І тисячоліття нашої ери. Друга версія походження назви села Сутиски, яка довгий час панувала в історико-краєзнавчих публікаціях, яка виникла від сутичок з турецькими, польськими завойовниками і місцевими жителями. Ще одна версія походження назви «Сутиски» - це поселення з вузькими тісними вулицями, тісні проходи між будівлями і тинами, вузькими провулками.

В період феодальної роздробленості, землі нашого краю входили до Галицько-Волинського князівства, проте це тривало не довго тому, що розпочалось татаро-монгольське вторгнення. У 1253 році наш край був підкорений завойовниками, які панували тут майже 100 років. Наша хлібна і медоносна земля дуже сподобалась монголам. На загарбаних територіях вони встановили податкові округи, збирання податків проводилось через місцеві органи самоврядування, правління в кожному окрузі було спадковим.

Від монголо-татар наші землі очистили литовські війська під проводом князя Ольгреда. Це сталося в 1362 році у битві біля річки Сині води (Синюха), притоки Південного Бугу. Землі Поділля він розділив між своїми родичами. Родині дворян Дашкевичів дісталася Тиврівщина. Ймовірно, що Сутиски дістались Дашкевичам і Галевичам. В державному архіві Вінницької області зберігається документ «О личбе селян Подольских», в якому за 1551 рік вперше згадується про село Сутиски. Грамота польського короля на Магдебурзьке право Сутискам 1576 р. (реконструкція) В 1629 році поляки провели перепис населення Брацлавського воєводства для введення подушного податку. В документах за цей рік також згадується село Сутиски. Вони прагнули до посилення експлуатації місцевого населення, особливо до збільшення виробництва зерна. Як відомо з архівних документів пани Галевичі домоглися в 1576 році від польського короля для містечка Сутиски, яким вони по-життєво володіли, надання грамоти на Магдебурзьке право.

Народні маси не мирилися з таким важким становищем і піднімалися на визвольну боротьбу. Відомі повстання під проводом Івана Підкови, Кристофора Косинського, в яких активну участь брали жителі Сутисок та навколишніх населених пунктів. Масові виступи по всій центральній Україні призвели до початку Визвольної війни 1648-1654 років. У 1648 році повстанці на чолі з М. Кривоносом почали визволення Тиврівщини. Б. Хмельницький наказав полковнику Д. Нечаю формувати полк, який складався з жителів Брацлавщини, у краснянську сотню входили козаки Тиврівщини, в тому числі і жителі с.Сутисок. У січні 1651 року полковник Д.Нечай загинув у краснянській фортеці в результаті раптового наступу поляків.

Після закінчення Національно-визвольної війни на Поділлі поляки знову відновили своє панування. Проблема нехватки робочої дсили вирішувалась насильницьким переселенням частини населення з Польщі, Волині, Галичични, на панщину виганяли навіть міщан. Нова хвиля повстань охопила наш край у зв’язку з рішення Сейму закрити всі православні церкви. Народні повстання ослабили шляхетську Польщу. Цим скористався царський уряд і насильно приєднав землі Брацлавщини і Поділля до своїх володінь. Намагання уряду зберегти й узаконити на захоплених територіях кріпосницьку систему викликало опір селян. Визвольна боротьба народних мас продовжувалась і в період жорстоких репресій російських колонізаторів. Великий вплив на селян і поміщиків мав повстанський рух під проводом У.Кармелюка, особливо після того, як він закликав до боротьби з панами на ярмарку в с.Ворошилівці. Найпоширенішою формою помсти панам були підпали поміщицьких садиб і поділ майна.

У другій половині ХІХ століття у нашому краї швидкими темпами розвивалась промисловість. В цей період землі Тиврівщини починає скупляти сім’я Гейденів.  Придбавши у сутисківської графині Бекерс 1,5 тис. десятин землі і лісу, побудувавши палац і економію в с.Сутиски, граф Гейден почав господарювати по-новому. Особливо багато уваги він приділяв розвитку сільськогосподарського виробництва та переробній промисловості. У Тиврові на початку ХХ століття почав працювати пивзавод, в Сутисках млин, спиртовий та цегельний заводи, паперова фабрика.

Родина Гейденів, крім економічних питань, успішно вирішувала духовні і культурні питання. В Сутисках було побудовано школу, духовне училище і земську лікарню, в Шершнях і Курниках – школи, та ін.

Перша світова війна принесла трудящим Тиврівщини великі бідування. Багато селян були мобілізовані на фронт, десятки з них не повернулись додому, окремі стали інвалідами. Всі проклинали царя і панів.

Прихід більшовиків до влади селяни сприйняли спокійно, вони вже звикли до частих змін влади. Територія Поділля в 1918-1921 р.р. була ареною військових конфліктів УНР і участі в цих конфліктах австро-німецьких, польських і радянських військ. Лише російсько-більшовицькі окупанти приходили сюди чотири рази. Запровадження політики «воєнного комунізму» і НЕПу більшовиками було направлене на зміцнення своєї влади в селі і місті. Найбільш трагічним був період насильницької колективізації та голодомору 1932-1933 років. За цей період було вбито і померли з голоду більше 200 сутищан. 1935-1939 роки були роками репресій та розстрілів.

В роки колективізації в Сутисках було утворено два колгоспи.

В 1926 році на садибі графа Гейдена була організована робота сільськогосподарського інституту.

В 1928 році почала працювати одна з перших сільських гідроелектростанцій України потужністю 280 кВт.

В 1932 році була створена Тиврівська МТС, яка вже в 1933 році мала 48 тракторів, які обслуговували колгоспи району.

В роки Другої світової війни більше 600 сутищан мужньо боролися на фронтах з фашистськими загарбниками, понад 200 з них загинули героями. Сутищанин В.Єгорович нагороджений золотою зіркою Героя Радянського Союзу, за 22 збитих ворожих літаки.

Сутищани гордяться своїми земляками генералом Сакіним О.В., військовими Мельником О.М., Голубовичем А.С, Стороженком В.К., Рудишином Д.Т., рядовими Мацедонським Б.М., Лісниченком М.Ф. та сотні інших громадян, які героїчно захищали рідну землю в роки війни.

Великих змін зазнали Сутиски після війни.

В 1947 році почав працювати потужний завод "Автоелектроапаратура". який за досить короткий час став провідним підприємством нашої області і всієї України. За кошти заводу в Сутисках було побудовано робітниче селище на 800 квартир, середня школа на 1200 учнівських місць, дошкільний навчальний заклад на 320 місць, приміщення дільничної лікарні, селищної ради, нову виробничу площадку заводу та очисні споруди, проведено газифікацію селища, заасфальтовано дороги. Все це було зроблено завдяки наполегливості і старанню Стеценка В.П., який працював директором заводу з 1961 по 1982 р.р.

Широкого розвитку набула освіта і культура селища. Працюють дві загальноосвітні школи, районний навчально-виробничий комбінат, дитячий садок, будинок культури, амбулаторія загальної практики сімейної медицини.

Виконавчий комітет Сутисківської селищної ради на чолі з селищним головою Дідухом Л.Б. поклавши в основу стратегію розвитку громади при підтримці всіх структур влади і окремих небайдужих громадян селища намагаються сьогодні зробити населений пункт кращим, а життя членів громади поліпшити.

Прийняті депутатами селищної ради програми по екології, благоустрою, водопостачанню, підтримці культури, освіти та спорту поступово виконуються.

Впорядковано та огороджено 2 кладовища загальною протяжністю більше 1 км, Впорядковано та огороджено сміттєзвалище, централізовано вивозиться сміття при дольовій участі жителів та селищної ради в його фінансуванні.

Активно ведеться будівництво індивідуального житла жителями селища, поліпшується зовнішній вигляд садиб.

Завдяки включенню проекту по ремонту вулиць Площа Перемоги  і Проспект Перемоги в обласну програму їх капітально відремонтовано. На що витрачено 1,8 млн. грн., з них 373,0 тис.грн. кошти селищної ради.

Побудовано спортивний майданчик із штучним покриттям для міні футболу. Обладнано дитячий ігровий майданчик по вул.Гагаріна. Проведено будівництво електропостачання новозбудованих вулиць Польова і Південна протяжністю 1,6 км., на що витрачено 28,0 тис.грн. з селищного бюджету і 146 тис.грн. – додатково залучені. Побудовано 7 із 9 км. газопроводу-відводу смт.Тиврів-смт.Стиски із катодною підстанцією та ГТС.

За останніх чотири роки побудовано 35 км. водопроводу, п,ять артезіанських свердловин та  водонапірних башт. Побудовано 15,6 км мереж вуличного освітлення. Проведено ремонт насипних доріг по всіх вулицях населеного пункту, загальною протяжністю близько 35 км.

Війна на Сході  нашої багатостраждальної Батьківщини не припиняється. У цій кровопролитній борні за волю та незалежністьУкраїни гинуть найкращі її сини. Вони пожертвували найціннішим скарбом кожної людини – власним життям. Не оминуло важке горе і наше селище, на полі бою загинули Скиба О., Кулібаба-Бухов В., Мельник В., Долінський В. За особисту мужність і героїзм, виявлений у захисті держави, Президент України П.Порошенко нагородив їх (посмертно) орденами «За Мужність» ІІІ ступеня. На честь загиблих Героїв-земляків селищною радою було прийнято рішення про встановлення 4-х меморіальних дошок – на будівлі школи і будинках, де вони проживали. Придбано 2 квартири батькам загиблих воїнів АТО (Скиби. О. і Кулібаби-Бухова В.) і квартиру  інваліду І гр. учаснику бойових дій Завальницькому Р.

Сутищани гордяться своїми земляками – видатними діячами науки та культури: докторами наук – Голодригою П.Я., Ількуном Г.М., Ніколайчук С.П.,  Гречком О.М., Стеценком Г.С.; кандидатами наук – Малахованою Ж.В.,  Дерев'янко Н.О.; письменником Сакіним О.В., поетом і композитором  Івасиком В.В.

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь